Свято всіх закоханих має дуже давнє походження. Воно бере початок від язичницького свята Луперкалії.

Луперк
В давньоримських традиціях це урочистості на честь вшанування бога Фавна, який опікувався лісами та пасовищами. Фавна ще називали Луперком, бо на латині «lupus» — це вовк, а бог Луперк був захисником пастухів та їхніх овець чи кіз від вовків.

Середина лютого вважалася періодом ритуального очищення — римляни прибирали в оселях, а потім посипали підлогу сіллю та пшеницею. Крім того, Луперкалії були ще й святом родючості, а в античні часи це мало велике значення, тому що дитяча смертність була дуже високою. Люди, які не мали дітей, в ті часи вважалися проклятими та вдавалися до містичних обрядів для того, щоб народити спадкоємців.

Головними дієвими особами Луперкалій були жерці, які приносили в жертву богам тварин: кіз — для родючості та собак — для духовного очищення. Шкіру тварин нарізали на вузькі смужки, змочували в жертовній крові й цими імпровізованими батогами шмагали всіх зустрічних молодих жінок. Вважалося, що таким чином кожна з них обов’язково стане матір’ю здорових дітей, тому жінки охоче підставлялися під удари.

На час Луперкалій всім неодруженим чоловікам та жінкам належало створювати пари для дітонародження, інколи навіть з незнайомими раніше між собою. Для цього влаштовували своєрідну лотерею: жінки писали своє ім’я на шматочку пергаменту, який вкидали до великої урни. Чоловіки наосліп діставали пергамент з написаним ім’ям, і відтоді мали провести з цією жінкою святкові дні у веселощах та коханні. Якщо союз виявлявся вдалим, зрештою він міг перетворитися на шлюб.

Луперкалії були дуже популярним святом з еротичним змістом, і навіть з настанням християнства відзначалися досить довго, на відміну від інших язичницьких традицій. Лише в 496 році Луперкалії були офіційно заборонені наказом очільника Римської церкви Папи Геласія I.

#історія свята #Луперкалії #День закоханих

Легенда 2
Іншому святому Валентину – єпископу, який теж жив в часи правління Клавдія II, приписують чудотворні здібності. Після безсонної ночі, проведеної за молитвою, він зцілив хворого хлопчика, який не рухався та не міг говорити. Завдяки своєму дару святому вдалося навернути до християнської віри багатьох римлян. Зрештою розгніваний імператор, що не визнавав християнства, стратив Валентина.

Деякі дослідники вважають, що ці двоє святих — насправді один і той самий Валентин, просто давні перекази чомусь розділили події його життя на дві історії.

#історія свята #День Святого Валентина #День закоханих

Легенда 3
Ще один Валентин допомагав врятуватися християнам в часи їх переслідувань в Римі. За це він потрапив в ув’язнення, де між ним та донькою головного тюремника в’язниці виникли ніжні почуття. Дівчина була незрячою від народження, але Валентину вдалося дивом зцілити кохану. Вона прозріла, а от Валентина засудили до страти. Перед смертю він написав дівчині листа, підписавши його словами «твій Валентин».

Достеменно невідомо, який саме святий Валентин подарував своє ім’я дню закоханих, але життя та вчинки кожного з них сповнені романтичного героїзму. Тому саме романтика, а отже і кохання стали головною темою дня святого Валентина. В творах Шекспіра неодноразово згадується цей день, що свідчить про популярність свята в ті часи.

#історія свята #День закоханих #День Святого Валентина

Ще одна версія — римський язичницький фестиваль Хіларії, під час якого люди повністю віддавалися веселощам та розвагам. Одягнені в маскарадні костюми люди дозволяли собі значно більше, ніж в інші дні — наприклад, могли безкарно жартувати та насміхатися. Об’єктами дотепних глузувань ставали всі, навіть високосановні римляни.

В старовинному індуїстському весняному святі Холі теж знаходять спільні риси з традиціями 1 квітня. Розіграші не є головною умовою Холі, проте в ньому присутні всі інші форми легковажних веселощів. На святкових вулицях люди поливають один одного водою, обсипають різнокольоровим порошком, а обмеження щодо касти, статі, статусу та віку тимчасово не діють. Радісне дійство супроводжується досить вільною поведінкою та жартами на межі пристойності, але в кінці свята, коли всі перевдягаються в чистий одяг, суспільні підвалини утверджуються знову.

Також історія Дня дурнів звертається до XVI століття — часів впровадження в європейських країнах григоріанського календаря, за яким початок року наставав 1 січня, а не в період від весняного рівнодення до кінця березня, як було раніше. Нововведення прижилося не одразу, тому частина людей продовжувала святкувати Новий рік в останній березневий тиждень — до 1 квітня. Прихильники старих звичаїв ставали об’єктами насмішок та отримували прізвисько «квітневий дурень».

Але, як би не виник День сміху, схоже, що він справді пов’язаний зі святами відродження природи. Недаремно в його основу закладено найбільш життєствердні емоції — радість та сміх, які притаманні часу настання весни.

#історія свята #День сміху